Квіти

Едельвейс. Едельвейс, згідно зі стародавньою легендою, попрохала у своїх залицяльників одна примхлива принцеса. Лише один зі сміливців повернувся до неї і приніс бажану квітку, однак, одружуватися відмовився і пішов у далекі країни. Кажуть, хто зможе віднайти едельвейс  - знайде мужність, а Удача ніколи не покине його.

Ще одна з легенд про едельвейс розповідає, що у неприступних горах живуть казкові крилаті істоти. Приймаючи подобу юних красунь, вони вирощують едельвейси на самих недоступних вершинах скель, ревно оберігаючи таємницю їх існування від людей. Сміливців, які бажають вкрасти їхны прекрасні «срібні зірки» заради забави, вони безжалісно скидають у прірву.

Але, якщо прагнення людини зірвати квітку навіяно щирим і відданим почуттям, дозволяють нарвати букет. Зірвані квіти едельвейса не в’януть, а висушені – надовго залишаються в первозданному вигляді, зберігаючи загадкову красу форми і сріблясте забарвлення.

Латаття. Латаття називають Царицею вод і квіткою русалок. Існувало таке повір’я: квіти латаття вночі спускаються під воду і перетворюються на прекрасних русалок, а з появою сонця знову перетворюються на квіти. Латаття виникло з тіла чарівної німфи, яка загинула від любові і ревнощів до байдужого до неї Геракла.

Дельфініум. Виникнення цієї чудової квітки давні греки  пов’язували з історією про молодого скульптора, оберненого богами в дельфіна за те, що він  створив скульптуру своєї коханої, що пішла в царство тіней і вдихнув у неї життя.

Право повернення з Аїду надавалося тільки великим богам. Навіть Асклепій, відомий древній цілитель, був покараний за це. Щовечора підпливав дельфін до берега і кожен вечір підходила до берега відроджена ним дівчина, але зустрітися вони не могли. Одного разу, коли дівчина з тугою дивилася на море, з хвиль виринув дельфін. Він підплив до берега і обережно поклав до її ніг рослину, квітки якої були схожі на маленьких дельфінчиків, а сам назавжди зник у безодні моря.

Гіацинт. Назва квітки “гіацинт” грецькою означає “квітка дощів”, але греки одночасно називали його квіткою смутку. З назвою цієї рослини пов’язана грецька легенда. Улюбленцем бога Аполлона був хлопець на ім’я Гіaцінт. Часто Гіацинт з Аполлоном влаштовували спортивні змагання.

Одного разу, під час змагань, Аполлон метав диск і випадково кинув важкий диск прямо в Гіацинта. Краплі крові бризнули на зелену траву і через деякий час у ній виросли ароматні лілово-червоні квіти. Немов безліч мініатюрних лілій було зібрано в одне суцвіття.

Піон. Давньогрецька легенда пов’язує цю розкішну квітку з ім’ям лікаря Пеона. Цей лікар вилікував бога Плутона від ран, нанесених йому героєм Геркулесом. Здібності Пеона виліковувати людей від хвороб перевершував дар його вчителя – бога лікування Ескулапа, через що той став заздрити учневі настільки, що вирішив його отруїти.

Намагаючись ухилитися від помсти вчителя, Пеон попрохав допомоги богів і боги зглянувшись над бідолахою, перетворивш його на квітку. Так Пеон ухилився від помсти Ескулапа. Згідно з іншим переказом, рослина отримала свою назву від фракійської місцевості Пеонія, де росло багато піонів.

Барвінок. Жили колись давно чоловік з дружиною у любові і злагоді. А найбільшою потіхою для них був їхній синочок на ім’я Бар. У скорому часі виріс він гарним парубком. Багато дівчат мали собі на думці віддатися за нього. Сохло серце за Баром у однієї дівчини, котра мала за маму відьму. Посватався Бар до іншої, котра називалась Вінка. Ніяка ворожба відьми не могла розбити того кохання.
І ось прийшов день весілля. Щасливі молодята стояли на воротах для батьківського благословення і чекали тієї хвилі, щоб піти до святої церкві до шлюбу.
Аж тут казна-звідки ворожка зі своєю дочкою. Ворожка стала перед молодими, проголосила своє прокляття і окропила їх чорним смердючим настоєм якогось зілля. За хвилю на місці, де стояли Бар і Вінка, вже нікого не було. Кинулися люди до ворожки, а вона махнула руками і злетіла чорною вороною. Кинулися до її дочки, а та злетіла до хмар сірою галкою. Впала матінка Барова на те місце, де стояв її син, і скропила землю слізьми. І сталося диво: на очах у всіх із землі проросло зелене зілля, уквітчане дрібненьким блакитним цвітом...
А назвали його Барвінком. І тягнеться він до хат, до батьківських могил. Кожна дівчина вплітає його у свій весільний вінок.

Конвалія. Діана – богиня мисливства – у своїх лісових мандрівках любила підійматися високо в гори. Одного разу її підстерегли злі боги лісів і полів. Вони вирішили полонити її. Та красуня врятувалася втечею. Бігла так швидко, що аж піт стікав з її лиця рясними краплинами. І де ці краплини падали, там проростали чарівні конвалії.
Красень Ландиш безтямно покохав красуню Весну. І як не благав, щоб та назавжди з ним залишилась, Весна зробити цього не змогла. А коли вона пішла, то Ландиш плакав такими гарячими слізьми, аж кров йому виступила із серця і забарвила зелені сльози у червоний колір. Тим і пояснюється, що зелені плоди конвалії після достигання червоніють.