Троянда — рослина з різноманітною будовою квіток, суцвіть, плодів, листків. Троянда росте у вигляді кущів до 2 метрів заввишки. В усьому світі відомо близько 6 000 сортів троянд. Листя більшості видів троянд 5-15 сантиметрів завдовжки, перисті. Листя, як правило, має зубчасті краї, і часто кілька шипів на нижній частині. Квіти більшості видів троянди мають 5 пелюсток. Під пелюстками 5 чашолистків (у деяких випадках — 4). Забарвлення квіток від білого до темно-червоного кольору. Квітки бувають одного кольору, змішаних кольорів, багатобарвні та смугасті. У більшості видів і сортів квітки ароматні. Плоди троянди мають ягодоподібну структуру, та мають загальну назву шипшина. Більшість різновидів троянди має червоні плоди, але деякі мають темно-пурпурові, навіть чорні шипшини. Хоча гострі вирости, які покривають стовбур, або стеблину троянди, зазвичай називають «шипи», насправді вони звичайні колючки — вирости епідермісу (зовнішнього шару тканини стебла). Троянди є дуже цінні та використовуються у декоративному садівництві, у парфумерії, у косметиці, у медицині, у флористиці. Ось, такий науковий опис троянди, а якщо ви можете його доповнити чи маєте ідеї як розширити статтю, лишайте їх в коментарях.
Троянда – цариця квітів. У літературі існує велика кількість переказів, легенд, віршів та інших оповідей про аромат і красу троянд.
Антична міфологія пов’язує появу троянди з народженням богині мудрості Афіни. У стародавній Елладі троянду присвячували богині кохання і краси Афродіті. За однією із легенд, приємний запах троянд виник після того, як Амур перекинув посудину із нектаром, що покапав на пелюстки троянд і цим передав їм свій аромат.
У Греції вирощували троянди і плести з них вінки вважалося за почесне заняття. Вінки із них розкуповувались у великих кількостях. Запрошені на обід гості одягали на себе трояндові вінки. Вони слугували нагородами переможцям на змаганнях. Трояндами встеляли дорогу воїнам-переможцям. Гонець приносив радісну звістку із вінком троянд у руках. Трояндами прикрашали храми, статуї, житло…
У Єгипті за часу володарювання Клеопатри троянди вирощували у великих кількостях. Підлогу бенкетної зали на третю частину метра вистилали пелюстками троянд, прикриваючи їх тонкою шовковою сіткою. Гірлянди троянд висіли на стінах та колонах. Келихи оздоблювали також трояндами. А зі стелі спадав трояндовий дощ.
Перше місце з-поміж квітів надавалось троянді і в Давньому Римі. Сади багатьох імператорів вражали своєю розкішшю, для них привозилися найрідкісніші та найчудовіші рослини з усього світу, а по-перше це були саме троянди. Римляни присвячували троянду богині кохання Венері.
Ця квітка була символом хоробрості, вона вселяла мужність і тому замість шоломів воїни одягали вінки з троянд. У квітні-травні у Римі влаштовували свято троянд – розалії, на якому вшановували мертвих. У будинках часто вішали гілку троянди і все, що проголошувалося під нею було таємницею. Відтоді побутує вислів «сказати під трояндою», тобто розповісти щось таємне. Як символ мовчання троянда присвячувалась римлянами богові мовчання Гарпократу та богові мудрості Мінерві.
Культ троянди в давньому Римі перевершив усе можливе. Щоб приворожити коханих, дівчата обкурювали себе трояндовим фіміамом, купалися у трояндовій воді, щоб залишатися молодими. Гладіатори змащували себе трояндовою олією, щоб бути непереможними. У Колізеї трояндовим дощем вітали переможців і прикрашали їх вінками із цих квітів. Згадується неприємна історія: одного разу римський імператор-підліток Геліотабал славився витонченою жорстокістю. Наприклад, під час банкету на гостей посипалася лавина трояндових пелюсток, під якою частина гостей задихнулася, чим надала великої насолоди імператорові.
Марк Антоній перед самогубством не забув заповісти, щоб його могилу цілорічно вкривали живими трояндами. За часів Нерона, його примхи коштували досить дорого, так як він замовляв із далекої Африки цілі кораблі із трояндовими пелюстками та олією. За це платили не однією бочкою золота.
Церква не була в захваті від такого ставлення до троянд. Вони вважали, що прикрашання ними голів було великим гріхом. Тільки із занепадом Римської імперії припинилось невтримне схиляння перед трояндою. І відтоді троянди проголошувалися поганською і гріховною квіткою і всі квітники були знищені.
У Середньовіччі природу не вивчали і її красу не цінували. Але убити любов до прекрасного релігія вбити не могла. Хрестоносці привезли троянди зі Сходу і вони знову посіли перше місце серед квіткових рослин. У ХІІІ ст..граф Шампаньї Тібо VІ привіз із хрестового походу до свого замку під Парижем повну троянду. Саме перша садова троянда швидко поширилася по всіх європейських країнах під назвою французької або провансальської. Від неї згодом пішли садові сорти різного забарвлення. Незабаром у Франції почали носити трояндові вінки під назвою шапель. Від цього слова, вважають, пішли слова шапа, шапка.
Пишнота французького двору епохи Ренесансу характеризувалась грандіозними балами, сяйвами діамантів, пахощами вишуканих парфумів, на першому місці серед яких були трояндові аромати. У багатьох країнах під час весняних свят обирали найгарнішу дівчину – королеву троянд. У Фінляндії найпочеснішою нагородою був орден «Білої троянди».
Але не завжди троянда була символом миру. У ХVст. Вона стала ознакою двох ворожих партій, що претендували на англійський престол. Кровопролитна тридцятирічна війна між ними набула назви війни «білої» та «червоної» троянд (1455-1485). Конфлікт виник між претендентами на англійську корону Ланкастерами і Йорками. Прихильники Ланкастерів воювали під гербом червоної троянди, а прибічники Йорків – під ознакою білої. Пізніше англійські садівники вивели особливий сорт троянд, що мали пелюстки білого і червоного кольору та назвали його Ланкастер-Йоркський.
У країнах Сходу троянду любили й шанували за всіх часів. Мусульмани оспівували троянди як божественний лик пророка Мухаммеда. Сади турецьких султанів та турецьких ханів були виплекані на зразок перських едемів,тому потопали у розкішній багатобарвності троянд.
У Індії також почитали троянду. За стародавньою індійською легендою найчарівніша в світі жінка – богиня Лакшмі – вродилася з трояндовим пуп’янком і стала царицею краси. Індійці, як і греки, зустріч гостей супроводжували ритуалом – трояндовими вінками. Під час весільних урочистостей наречених обсипали пелюстками троянд та увінчували гірляндами з них.
У Болгарії троянда вважається символом вдячності, благополуччя, безсмертя. Болгари говорили, що троянда – провісниця щастя. У всесвітньовідомій Казанликській долині – долині троянд – болгари завжди вирощували спеціальні сорти. Наприкінці травня в долині настає Розабір – свято збирання троянд. Рано-вранці, поки з пелюсток ще не впала роса, сотні юнаків і дівчат виходять на безмежне поле і починається справжнє священнодійство – збирання пелюсток. Урожай складає десятки тисяч тонн. Адже для одного кілограма трояндової олії потрібно близько 40 тисяч трояндових квіток. Тому і цінується трояндова олія на вагу золота.
До Росії троянда потрапила наприкінці ХVІІ ст.. Її привезли із Німеччини в дарунок цареві. Тривалий час вона не була доступна простим людям, а лише багатим. Тому у народних казках не згадується. Але все-таки ця чарівна квітка набула загального визнання. Її оспівували у своїх творах О.Пушкін, О.Блок, Ф.Тютчев.
За всіх часів троянду називали милосердною квіткою цілком закономірно, так як вона має чарівні лікувальні властивості і пелюсток, і плодів.