Троянда була відома в стародавньому Вавилоні і отримала особливе поширення в Персії (тепер Іран), де вирощувалася у величезній кількості.
У всіх народів свої оповіді: у русичів — билини про богатирів, у фінів — «Калевала», у естонців — «Син Калева», у французів — «Пісня про Роланда». До таких створінь народного епосу належать і давньогрецькі поеми «Іліада» і «Одіссея», а в іранців — «Гюль Наме» — книга, що прославляє троянду.
Перські поети Гафіз та Сааді називають свою країну «Гюлістан» — «Сад троянд» («Гюль» — «троянда»).
Поет Сааді в книзі «Квітник троянд» («Гюлістан») писав у 1258 році:
«Чуєш, як всюди весною лунає лише солодкий шепіт радості і любові: це шелест солов'я, що читає книги троянд!»
Інший поет Хафіз (XIV століття) також оспівував троянду у своїх віршах:
«Не мало цей сад ростить чарівних троянд, Але тих, хто їх бере, шипи язвлять до сліз».
Збір троянд в Долині Троянд біля міста Казанлик в Болгарії, 1870; гравюра Австро-Угорського мандрівника Фелікса Філіпа Kanitz (Felix Philipp Kanitz)
Мусульмани не дозволяли наступити навіть на пелюстку, що впала на землю.
Привезена із східних країн у стародавню Грецію, троянда і там вирощувалася у величезній кількості. У стародавній Греції троянда була присвячена богині краси Афродіті, її храми оточували якнайширші сади з троянд. Трояндами усипали дорогу повертаючихся з перемогою воїнів.
Із Греції, троянди вивозять в Єгипет і Рим. Єгипетська цариця Клеопатра на одному з бенкетів веліла покрити всю підлогу пелюстками троянд шаром у півметра, які притримувались тонкою шовковою сіткою. Зі стелі під час бенкету сипалися дощем рожеві пелюстки. Під час прогулянок на галерах поверхня води була всипана трояндами.
Римляни нагороджували трояндами за видатні заслуги. Вінком з троянд прикрашали голову переможця.
Троянда була емблемою, свого роду орденом хоробрості. Римські воїни вірили, що троянда вселяє мужність, і замість шоломів одягали вінки з троянд. У квітні — травні в Римі влаштовували свято троянд — «розалії» — в пам'ять померлих.
У римських будинках часто вішали над столом гілку троянди або зображували її на стелі як символ того, що говорилось за столом під трояндою — секрет. З тих пір зберігся вираз: «Я тобі сказав під трояндою», по-латині: «sub rosa dictum» («суб роза діктум»).
Римляни прикрашали трояндами і обливали рожевим маслом могили.
Римські поети Вергілій та Овідій оспівували троянди в своїх одах. Починаючи з XI століття, римський папа щорічно в день, званий «Трояндова неділя» (Dominica in rosa), нагороджував золотою трояндою, посипаною діамантами, кого-небудь з королів.
Споживання великої кількості троянд патриціями і імператорським двором призвело до виникнення «розаріумів», садів з одних троянд різних сортів, і навіть на полях, замість хліба, стали вирощувати троянди. Багаті люди за великі гроші виписували троянди з Греції та Єгипту. Такий стан підривав добробут народу. Поет того часу Марціал висловив це в епіграмі:
«Єгиптяни, надішліть нам хліба замість наших троянд».
В ті часи вперше були винайдені теплиці для вирощування зимою квітучих троянд. З падінням Риму культура троянд, які вважалися квітами розкоші і язичництва, заглохла на кілька століть.
Найдавніші оповіді Індії говорять про те, що богиня краси Лакшмі народилася з бутона троянди.
У Київській Русі вживали м'ятну настоянку, або «холодець», і привозили з Царгорода (Константинополя) «гулявну», тобто «рожеву воду» (від турецького слова «гуль» — «троянда»)
В Європі розвиток культури троянд починається з новою силою в XIII столітті. Один з учасників Хрестового походу привіз зі Сходу троянду, яка потім отримала назви галльської і прованської, так як її почали розводити в місті Провене близько Парижа. З цього часу починається захоплення трояндами. В Провене зароджується народне свято троянд, на якому вибирали найкрасивішу дівчину королевою троянд, — «Розьеру». Свято стає звичаєм у багатьох місцях Франції, де щорічно вибирають найкрасивішу дівчину в королеви троянд, — їй надягали особливий вінок з троянд, званий «шапель». Від цього слова походить назва: «шапка», «капелюх» (по-французьки: «Шапо»)[4.
Продаж троянд на День Святого Георгія в Каталонії
Турецький султан Магомет Другий, який захопив Константинополь в 1453 році, перш ніж перетворити в мечеть храм св. Софії, наказав омити його зверху до низу рожевою водою, для перевезення якої потрібно п'ятсот верблюдів.
У середні віки написано багато «лицарських» романів про троянду. У всіх народів у всі часи поети присвячували свої вірші цій прекрасній квітці.
В історії відома кровопролитна війна Червоної і Білої троянд, яка тривала тридцять років. В Англії троянда з'явилася в XIV столітті, незадовго до чвар між двома претендентами на англійський престол — Ланкастерами і Йорками. Війна Червоної і Білої троянд почалася в парку Тампля в 1455 році, де відбувалися збори, на яких обговорювалось питання обрання короля на англійський трон. Річард Плантагенет, представник будинку Йорків, зірвавши з куща білу троянду, запропонував зробити те і тим, хто хоче бачити його королем. Прихильники Ланкастерів зривали червоні троянди і прикріплювали до своїх капелюхів. Біла і червона троянди перейшли на герби замків, на щити і прапори — і почалася тридцятирічна війна під знаменами цих квіток.
У Фінляндії найпочесніший орден — «Білої троянди Фінляндії».
У Росії перша махрова, «бархатна», як тоді називали, троянда була привезена в XVII столітті царю Михайлу Федоровичу німецьким послом.. В садах стали розводити троянди за Петра I і особливо при Катерині II в Царськосільському парку. Троянди в Росії були дорогими квітами: виписували їх головним чином з Франції і вирощували тільки в садах багатих людей. На виведення російських сортів троянд перший звернув увагу Іван Володимирович Мічурін, якому вдалося вивести кілька нових сортів. У 1931 році вперше був збудовано радгосп — завод «Еліт» для переробки пелюстків троянд і зроблені перші спроби вирощування казанликської болгарської троянди, культура якої довго не вдавалася в царській Росії.
Для видобутку одного кілограма олії використовують від 350 до 500 кілограмів рожевих пелюсток. Кілограм трояндової олії колись коштував 1700 рублів золотом.